Тим, хто проживає втрату коханого, ця історія може допомогти знайти нову дорогу. Автор розповідає про загибель першого та останнього кохання на фронті у 2022 році, а також значення дрібних деталей, що стали спогадами про минуле.
👉 Повернутися до опису подорожі
Повномасштабне вторгнення забрало моє перше й останнє кохання.
«Катя, Артур загинув у військовій частині» - це повідомлення прийшло 26 лютого. Саме тоді для мене все й почалося.
Ми були разом 8 років, а 9 вже окремо. Але цей хлопець був частиною мого дорослішання, моїм першим справжнім коханням. Ба більше – він був одним з фундаментів моєї особистості.
Тоді я усвідомила, що ворог вбиває не якихось незнайомих мені співвітчизників, а конкретних людей, які мені рідні й близькі. Тільки за 2 місяці після загибелі Артура, я зможу потрапити до нього на могилу.
Тоді думала, що мене це більше не торкнеться, що я вже достатньо поранена. Дарма.
У кінці травня я зустрічаю Макса. Наше перше побачення тривало 112 годин. Воно було єдиним, але не кожен стільки проживає за рік разом.
За 5 днів Макс їде на фронт добровольцем. «Буду на важливому завданні без зв'язку кілька днів. Не хвилюйся, мала, я ж безсмертний» – останні слова Макса в ніч з 3 на 4 липня.
Я дійсно не хвилювалася, бо вірила йому сильніше, ніж своїм відчуттям.
Ніколи не відчувала себе настільки зарядженою й наповненою, як в період, коли його чекала. Наші відеозідзвони – особливий вид мистецтва. Ми танцювали, співали, займалися спортом, довго дивилися в очі й ні на секунду не сумнівалися, що це воно! Справжнє кохання.